ТРАДИЦІЙНИЙ ТАНЕЦЬ
Меке: фіджійська традиція танцю, співу та оповідей
Меке — це загальна назва фіджійських танців, співів та оповідей — і це справді самобутня традиція, відмінна від вогняних шоу, які влаштовують для туристів у Наді.
Перегляньте дати шоу вогняного танцю на Фіджі на GetYourGuide ↗Що таке меке насправді
Меке — це загальна фіджійська назва традиційної вистави, що поєднує декламовану або співану поезію, хореографічний танець і розповідь історій — історично вона слугувала для фіксації історії, легенд і важливих подій у громадах, які не мали писемної традиції. Меке — це не один фіксований номер, а широка виконавська форма, яка за своєю суттю ближча до «фіджійського танцювального театру», ніж до якогось одного танцювального стилю; у різних сіл і регіонів є власний репертуар, що передається з покоління в покоління виконавців. Вивчення сільського меке традиційно займало роки практики, адже рухи, спів і зміст мали бути точно передані від старійшин молодшим виконавцям.
Різні місця — різні ролі
У меке існують визнані категорії, які виконують різні групи — чоловічі воїнські танці з палицями чи списами (іноді звані меке весі), жіночі танці з віялами з плетених віял (сеасеа), а також форми у сидячому або стоячому положенні, що акцентують рухи рук і кистей, а не пересування по сцені. Конкретні танці, костюми та пісні часто прив’язані до певного села чи події, і саме тому програми культурних шоу можуть відрізнятися — ви можете побачити різний набір меке залежно від того, чиїх виконавців ви дивитеся.
Меке та вогняний танець — це не одне й те саме традиційне дійство.
Легко сплутати меке та вогняне шоу на вечірній культурній програмі, адже їх часто ставлять одна за одною, але вони походять із зовсім різних традицій. Меке — це оповідальне виконавство зі співом і танцем, поширене по всіх Фіджі й не прив’язане до жодного конкретного острова. Фіджійське ходіння по вогню (вілавілайрево) — це спадковий ритуал, характерний лише для народу савау з острова Бека. Танок із вогняним ножем, натомість, зародився на Самоа і є сучасною полінезійською розважальною формою, а не традиційним фіджійським мистецтвом. Добре організоване шоу має чітко пояснювати ці відмінності, а не подавати всі три номери як один узагальнений «фіджійський вогняний танець».
Інструменти, що стоять за виступом
Меке традиційно супроводжується перкусією та співом, а не лише мелодійними інструментами — лалі (видовбаний дерев’яний щілинний барабан) задає ритм і сигналізує про початок виступу, а груповий вокальний спів веде розповідь далі. Багато культурних вечорів, орієнтованих на туристів, додають струнний ансамбль із гітарою та інструментами на кшталт укулеле для більш сучасного, доступного звучання між сегментами меке або паралельно з ними — це приємне прослуховування, часто з справді віртуозним виконанням, але зовсім інша стилістика, ніж традиційне меке, що тримається на співі, тож не варто вважати, що пісні струнного ансамблю, які ви чуєте, — це і є меке.
Що насправді зображують танцівники
Меке часто розповідає конкретну історію — легенду, історичну подію, данину вождеві чи повсякденну тему, як-от риболовля або посадка рослин, — і виражається через синхронні рухи та зміну шикування, а не через абстрактний танець. Костюми — від плетених елементів із мазі (тапи) до прикрас із черепашок і листя — добираються під історію, яку розповідають, а не заради самого візуального ефекту. Якщо під час виступу пояснюють, що саме зображує той чи інший меке, варто прислухатися — сенс зазвичай виявляється значно цікавішим за саму хореографічну видовищність.